Дуб Свободи у Диканьці: дерево, яке пробуджує українську ідентичність
Споконвіку дуби були для українців символами сили та міцності роду. Особливе, сакральне значення має і дуб Свободи в Диканьці. Щоразу, коли українці отримують історичний шанс заявити про себе, про свою гідність і право на державність та незалежність, дуб Свободи стає місцем сили, мовчазним свідком громадянської єдності та національного пробудження.
З чого проростала національна самосвідомість?
Спогади Пащенка М.Н.
Історія дуба Свободи в Диканьці почалася 9 березня 1917 року, коли громада Диканьщини вперше вільно відзначила Шевченківські роковини після революції в російській імперії. Як тільки українці дізналися, що похитнувся царський режим, який забороняв усе українське, дружно і гучно заявили про своє прагнення до свободи і самовизначення. У багатьох містах і селах прокотилися проукраїнські мітинги і збори, а роковини смерті Тараса Шевченка стали символічним приводом для піднесення національних настроїв.
В архівах Диканського музею зберігають емоційні свідчення очевидців тих подій:
— Як тільки чутки про зміну форму правління в Російській імперії докотилися до Полтави, а звідти — в Диканьку, в нашому селі одразу відбулися збори громадян всієї волості, голосування за тимчасовий місцевий комітет, головою якого було обрано священника Миколу Нестеровського, членами — Харитона Муху, Романа Бражника та вільного козака Макара Воронянського. Комітет створив окрему комісію для відзначення роковин смерті Тараса Шевченка, — йдеться у спогадах Миколи Никифоровича Пащенка та селянина Мороза.
У той час Диканька була селом, де налічувалося 900-1000 дворів. Головним місцем зустрічей в громаді була ринкова (базарна) площа, де відбувалися зібрання та двічі на рік ярмарки. Саме на цій площі учасники мітингу на честь Тараса Шевченка в 1917 році посадили дуб Свободи.
Вигляд ринкової площі у Диканьці - 30-ті роки ХХ століття
“Ні!” утискам усього українського
Як відомо, в Російській імперії діяли Валуєвський циркуляр та Емський указ — спеціальні заборони національних проявів, зокрема української мови (книгодрукування, вистав та інших культурних явищ). Це було принизливо для багатьох українців, хто відчував народну культуру та мову як частину своєї особистості, свого роду. Тож за першої нагоди національна свідомість багатьох вирвалася з підпілля.
Активно проявила свою позицію сільська інтелігенція. Під час підготовки педагоги шести волосних шкіл об’єднали свої зусилля. Педагогічна рада виробила й одноголосно ухвалила програму святкування для учнів усіх шкіл Диканщини.
День пам’яті Кобзаря і народження дуба Свободи
У неділю, 9 березня 1917 року, о 12 годині дня, на площі, біля будинку волості, почали збиратися селяни з Диканьки й навколишніх сіл, що були на відстані 6-10 верств.
.jpg)
Мітинг на ринковій площі (зараз парк Гоголя)
На спільну сходку добровільно зібралось близько 4 тисяч осіб. Більшість була в українському національному святковому одязі.
Мітинг на ринковій площі у Диканьці 1917 р.
Уперше громада вільно святкувала роковини корифея української поезії та поборника свободи. З усіх шкіл почали прибувати учні, з національними жовто-блакитними прапорами, і ставали у велико коло. З гучним криком «Слава» піднімали вгору прапори і портрети Т.Г.Шевченка, які приносили сюди люди.
Перед початком панахиди священник Микола Нестеренко виголосив промову. Потім почали виступати ті, хто взяв на себе відповідальність керувати громадою. К.Товкач розповів у промові про історію українського народу та тогочасне становище України. Потім узяли слово вчителі місцевих шкіл.
Згодом присутні пішли ходою через усе село, зупиняючись біля кожної школи. На ринковій площі було повалено бюст Олександру ІІІ і встановлено погруддя Тараса Шевченка. Також, на відзначення цієї події, на базарній площі висадили молодий дуб, назвавши його «дубом Свободи».
Увечері в першій земській школі відбулись Шевченківські читання, які очолив директор школи, поет, письменник, перекладач Олекса Діхтяр. І лише опісля цього селяни почали розходитись.
Олекса Діхтяр
Довгий шлях крізь труднощі і війни до української ідентичності
На жаль, у зв’язку з подіями громадянської війни, подальшого захоплення українських земель більшовиками та встановлення радянської влади відзначення Шевченківських днів не стало традицією, але дуб зберігся. Донині він є історичною та ботанічною пам’яткою Диканського краю.
Дуб Свободи. Сьогодення
У тридцятих роках ринкову (базарну) площу було засаджено парком, але вже після Другої світової війни дерева були вирубані на потреби відбудови спаленої Диканщини. Дуб свободи, або, як його називали, Шевченківський дуб, — зберігся завдяки небайдужим жителям району. Сьогодні його цінність для ідентичності людей не зменшилася. На гроші активістів Диканської громади його обнесено спеціальним парканом, а побіля дуба стоїть меморіальна табличка на згадку про знаменні події.
Дуб — одна із зупинок пішохідної екскурсії по Диканьці. Сьогодні колишня ринкова площа, а нині парк Гоголя, все ще несе в собі історичний відгомін місця, де збираються мешканці села. Тут відбуваються культурні події, акції, мистецькі чи волонтерські заходи; це місце відпочинку дітей, молоді та людей абсолютно різного віку. Крізь парк пролягає маршрут до усіх важливих об’єктів у громаді — шкіл, музеїв та картинних галерей, закладів дозвілля та відпочинку, адмінбудівель, автобусних зупинок тощо.
Шумить листям, шепоче українцям про самоповагу та гідність
Дуб стоїть понад сто років — і щоразу, коли Диканька проходить історичний перелом, саме біля нього збираються люди. Дуб свободи пробуджує не лише спогади, а дії. Під час подій на Майдані 2014 року біля дуба з'явилися портрети героїв Небесної Сотні, запалені лампадки і живі квіти.
Дуб Свободи під час подій 2014 року
Святкування 100-річчя з дня висадки дуба Свободи та Шевченківських роковин
Саме на колишній ринковій площі, а тепер у парку збираються активісти селища, щоб обговорити потреби у змінах в житті Диканської громади, або прямо проводять акції незгоди з діями влади чи реформами.
Над історією працювала Анна Кошель. Фото — з архіву Диканського музею