Ставок, народжений турботою: як сімейна ініціатива об’єднала громаду Богданівки
У серці села Богданівка, серед зелених пагорбів і шелесту трав, тече річечка Чорноліська. Саме тут, біля залізничної колії, майже півстоліття тому розпочалась історія, яка стала символом єдності та сили громади.
Турбота про дозвілля дітей мотивувала діяти
Родина Шпинюків — Наталія та Сергій — захотіли влаштувати місце для купання дітям.
«Ми з чоловіком дивились, як джерело тече балкою, і думали: місце гарне, вода чиста, а дітям ніде й покупатись. І вирішили: зробимо греблю!», — з усмішкою згадує Наталія Аркадіївна Шпинюк, жителька Богданівки, яка разом із чоловіком Сергієм Петровичем у 1984 році взялася за створення греблі — спершу задля своїх діток, а згодом і для малечі всього села.
Тоді на місці майбутнього ставка була балка з джерелом. Подружжя вирішило власноруч загатити потічок, щоб зібрати більше води. Без техніки, без великих планів, лише з лопатами і натхненням, вони почали перекривати потічок, насипати глину з пагорбів. Так виникла перша калюжка, яка подарувала щастя малечі. Діти хлюпалися, сміялись — а батьки розуміли: створили щось справжнє.
«Ми просто хотіли, щоб наші діти мали місце для відпочинку. А вийшло так, що це місце об’єднало жителів села», — ділиться пані Наталія
Коли громада ніби одна родина
Згодом справа вийшла за межі однієї сім’ї. До будівництва греблі долучилися рідні, сусіди, знайомі, односельці.
— Сусіди побачили, що місце хороше: вода збирається, а значить — ставок буде. Де й узялися помічники! А потім уже й скинулись грошима, техніку найняли, — згадує вона.
Спільними зусиллями зробили добротну греблю, укріпили. Чоловіки закупили малька риби і запустили до ставка. А ще люди приносили саджанці дерев: хто — яблуньку, хто — вербу чи калину, і висаджували їх довкола ставка.
Так маленька калюжка стала повноцінним ставком. Тут і рибалили, і свята справляли. Школярі з літнього табору купались, на «Івана Купала» запалювали вогнища, співали пісень. Кожен відчував: це — наше спільне місце.
Спільна справа живе — ставок не міліє
У 1999 році пішов із життя Сергій Петрович Шпинюк, залишивши по собі добру справу — ставок, який називають Шпинюківський. І досі громада об’єднується навколо цієї водойми. Люди скидаються коштами на зариблення, виходять на суботники, прибирають береги, облаштовують місця для риболовлі. Майже 100 небайдужих мешканців села Богданівка в 2024-му році зібрались коштами та укріпили греблю, що вже почала руйнуватись.
Наталія Шпинюк продовжує приїздити сюди на риболовлю. Її садиба — це маленький оазис любові до природи: міні-ставочок із лататтям, розмаїття квітів — усе дихає тією ж турботою, з якої колись почалася історія Богданівського ставка.
Біля дому Наталії Шпинюк. Латаття посаджене власноруч
Цінності демократії в дії
Створення, використання та збереження ставка у Богданівці є прикладом того, як демократичні традиції співпраці працюють у буденному житті громади. Усе почалося з ініціативи однієї родини, але згодом люди згуртувалися: до справи долучилися родичі, друзі, сусіди та вся громада. Односельці об’єдналися заради спільної мети, взяли на себе відповідальність за створення і підтримку простору, що став важливим для всіх. Рішення приймали разом, відкрито й у взаємодії. Турбота про ставок стала не лише проявом любові до рідного краю, а й практикою участі, співпраці та спільної відповідальності — основ демократичного суспільства.
І головне — історія цього ставка продовжується. З кожним новим деревом, посадженим біля води, з кожною родиною, що приходить сюди на відпочинок, і з кожним, хто бере участь у спільній справі, — вона зростає. Саме в таких маленьких справах народжується самозарадність громади: об’єднуватися, домовлятися і долати виклики разом.
Історію розповіла Анастасія Блакитна
Фото Тетяни Чабан, Анастасії Блакитної та з сімейного архіву Наталії Шпинюк