Водохресні проводи: коли «дякую» звучить від щирого серця

У мальовничому селі Березова Лука існує традиція, яка зворушує не лише місцевих жителів, а й випадкових заїжджих. Уявіть собі картину: Водохреща, мороз тріщить, а вся громада прямує не лише до ополонки за святою водою, а й на урочисті проводи… на пенсію!

​

Як народжувалася традиція пошанування земляків

​

Ось як з іронією та гумором описують у селі традицію проводів на пенсію:

    — Це не вигадка і не сюрреалістична сцена з фільму. Це – справжній ритуал пошани, що народився у 1990-х. Саме тоді мудрі голови місцевого виконкому, колгоспу «Жовтень» і сільського будинку культури вирішили: «А чому б нам наших трудівників і трудівниць, що стільки років спини гнули на благо рідного краю, не провести на заслужений відпочинок з феєрверками та оваціями?» 

Чесно кажучи, феєрверків не було, але розмах – був. У цей день до села приїжджали навіть ті, хто давно виїхав і навідувався лише на важливі події.

Перші урочистості зібрали понад 60 пенсіонерів – працівників сільського господарства. Щороку, саме на Водохреща, коли трактори вже поважно дрімали в гаражах, а комбайни чекали свого зоряного часу, Березова Лука гучно вітала своїх героїв праці. Уявіть собі: сидить дядько Іван, який 40 років у полі працював, а йому – оплески, квіти, пісні про трудові звершення. А тітка Галя, яка все життя на городах «воювала», пускає розчулену сльозу, слухаючи розповіді про її нелегкий, але славний шлях.

Свято не стихійне. Його готують заздалегідь: працівники будинку культури, бібліотекарі, староста. Часто долучається школа: діти готують концерт, виготовляють листівки, вивчають пісні. Кожна людина – на своєму місці, кожна – з місією подяки.

​

Літопис святкування

​

За свою 30-річну історію проводи стали загальносільським дійством, за яким можна було б скласти літопис села і його жителів. Деякі свята особливо пам’ятні.

У 2019 році на пенсію проводжали не одного працівника, а подружжя: Надію Михайлівну та Олексія Миколайовича Сторчаків. Вона – вчителька української мови з багаторічним стажем, директорка школи. Він – перший керівник місцевої амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яка працює і донині. Будинок культури ледве вмістив усіх, хто прийшов сказати «дякую». Колишні учні, пацієнти, колеги – всі йшли зі словами вдячності.

У 2021 році Березова Лука знову зібралася на урочистості. Цього разу випала особлива нагода віддати шану освітянам: Яремченку Василю Михайловичу, Погрібному Дмитру Васильовичу та Пляшнику Анатолію Михайловичу. Усі троє – педагоги з великим серцем і багаторічним досвідом роботи в школі. І цього разу зала знову була повна, а оплески – довгими й щирими.

З роками традиція не згасла, а обросла новими жартами та примовками. У сценаріях – і сміх, і пісні, і сцени з життя. Але головне – це людська теплота.

​

Демократія від серця

​

Якщо ви раптом опинитеся у Березовій Луці на Водохреща, то не дивуйтеся, побачивши веселу процесію з квітами, музикою і теплими усмішками. Це не весілля і не парад, а урочисті проводи на пенсію. Так вшановують трудівників і трудівниць громади.

За цим ритуалом приховано глибокий зміст. Ця традиція – приклад того, як народжується справжня демократія: не з вказівок згори, а з ініціативи знизу. Кожен пенсіонер тут – не графа у звіті, а особистість зі своєю історією. Йому дають слово, згадують його внесок, дякують за роки служіння громаді. 

Вся Березова Лука в цей день – одна велика родина. Разом сміються, разом згадують, разом співають. Ці спільні переживання і є тим цементом, який скріплює громаду, робить її сильною та здатною до самоорганізації.

Тож поки десь у високих кабінетах точаться дискусії про політичні процеси, у Березовій Луці діє своя, народна демократія. Вона знаходить вираження у щирих словах і спільній радості. Можливо, саме в таких людяних традиціях і криється справжнє коріння демократії – в умінні побачити людину і сказати їй вчасно: «Дякуємо!». 

​