Водохресні проводи: коли «дякую» звучить від щирого серця

Традиція проводів на пенсію у Березовій Луці — приклад демократії в її найпростішому, найлюдянішому прояві, коли громада збирається разом, щоб пошанувати своїх односельців. Кожен пенсіонер тут — не графа у звіті, а особистість зі своєю історією. Йому чи їй дають слово, згадують внесок у розвиток села, дякують за роки служіння громаді.

Як народжувалася традиція пошанування земляків

​

У мальовничому селі Березова Лука існує традиція, яка зворушує не лише місцевих жителів, а й випадкових заїжджих. Уявіть собі картину: Водохреща, мороз тріщить, а вся громада прямує не лише до ополонки за святою водою, а й на урочисті проводи… на пенсію!

Ось як з іронією та гумором описують у селі власну традицію:

— Цей колоритний ритуал пошани з’явився в Березовій Луці у 1990-х роках. Саме тоді мудрі голови місцевого виконкому, колгоспу «Жовтень» і сільського будинку культури вирішили: «А чому б нам наших трудівників і трудівниць, що стільки років спини гнули на благо рідного краю, не провести на заслужений відпочинок з феєрверками та оваціями?» 

Чесно кажучи, феєрверків не було, але розмах — був. У цей день до села приїжджали навіть ті, хто давно виїхав і навідувався лише на важливі події.

Перші урочистості зібрали понад 60 пенсіонерів — працівників сільського господарства. Щороку, саме на Водохреща, коли трактори вже розслаблено дрімали в гаражах, а комбайни чекали свого зоряного часу в новому сезоні, Березова Лука гучно вітала своїх героїв праці. Уявіть собі: сидить дядько Іван, який 40 років у полі працював, а йому — оплески, квіти, пісні про трудові звершення. А тітка Галя, яка все життя на городах «воювала», пускає розчулену сльозу, слухаючи розповіді про її нелегкий, але славний трудовий шлях.

Свято не стихійне. Його готують заздалегідь: працівники будинку культури, бібліотекарі, староста. Часто долучається школа: діти готують концерт, виготовляють листівки, вивчають пісні. Кожна людина — на своєму місці, кожна — з місією подяки.

​

Літопис святкування

​

За свою 30-річну історію проводи стали загальносільським дійством, за яким можна було б скласти літопис села і його жителів. Деякі свята особливо пам’ятні.

У 2019 році на пенсію проводжали не одного працівника, а подружжя: Надію Михайлівну та Олексія Миколайовича Сторчаків. Вона — вчителька української мови з багаторічним стажем, директорка школи. Він — перший керівник місцевої амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яка працює і донині. Будинок культури ледве вмістив усіх, хто прийшов сказати «дякую». Колишні учні, пацієнти, колеги — всі йшли зі словами вдячності.

У 2021 році Березова Лука знову зібралася на урочистості. Цього разу випала особлива нагода віддати шану освітянам: Василю Михайловичу Яремченку, Дмитру Васильовичу Погрібному та Анатолію Михайловичу Пляшнику. Усі троє — педагоги з великим серцем і багаторічним досвідом роботи в школі. І цього разу зала знову була повна, а оплески — довгими й щирими.

З роками традиція не згасла, а обросла новими жартами та примовками. У сценаріях — і сміх, і пісні, і сцени з життя. Але головне — це людська теплота.

​

Демократія від серця

​​

Якщо ви раптом опинитеся у Березовій Луці на Водохреща, то не дивуйтеся, побачивши веселу процесію з квітами, музикою і теплими усмішками. Це не весілля і не парад, а урочисті проводи на пенсію. Так вшановують трудівників і трудівниць громади. 

Вся Березова Лука в цей день — одна велика родина. Разом сміються, разом співають. Тож, поки десь там у високих кабінетах точаться дискусії про виборчі системи та політичні інститути, в Березовій Луці діє своя, проста і зрозуміла демократія. Демократія в квітах, у щирих словах, у гуморі та в спільній чарці (після офіційної частини, звісно!). І хто знає, може, саме в таких простих, людяних традиціях і криється справжнє коріння тієї самої демократії, про яку ми так багато говоримо. Бо починається все з поваги до ближнього і вміння сказати щире "дякую" тим, хто цього заслужив. Навіть якщо це "дякую" звучить під акомпанемент водохресних морозів!

У Березовій Луці хочуть зберегти традицію проводів, хоча зараз, під час повномасштабного вторгнення, її призупинено. Жителі і жительки сподіваються, що традиція буде відновлена, адже спільні дії та емоції (особливо позитивні!) і є тим цементом, що скріплює громаду, робить її сильною та здатною до самоорганізації.

​