Громадські сходи в Милорадовому  — це приклад живої демократії. Село показує: навіть у найменшій спільноті люди мають вести діалог та шукати рішення, об'єднуватися заради спільних інтересів: захищати пам'ять, берегти гідність, будувати майбутнє.

​

Традиція, що об'єднує

​

Серед безкраїх полів та тихих доріг Полтавщини розташоване невелике, але згуртоване село Милорадове, частина Великорублівської сільської громади Полтавського району. Тут живе лише трохи більше тисячі осіб, але маленька громада може стати прикладом і для великих спільнот.​

Уже багато десятиліть тут існує унікальна традиція громадських сходів. Ще з радянських часів вони були важливим майданчиком для розв'язання локальних питань. І хоча часи змінилися, ця форма прямої демократії лише зміцнилася.

Зі створенням Великорублівської громади у 2020 році сходи набули нового змісту: жителі стали частіше збиратися в Будинку культури, щоб обговорити найважливіші справи. Йдеться не лише про благоустрій чи ремонти доріг, а й про організацію свят, підтримку ветеранів, питання соціального захисту.

Обговорення завжди відкриті. Рішення ухвалюються шляхом голосування або консенсусу. Це місце, де кожен голос має значення. Тут бухгалтер, вчителька, фермер чи пенсіонер рівні в ухваленні рішень.

 

Сільське віче ХХІ століття

​

До сьогодні громадські слухання у Милорадовому — не формальна процедура. Це живий процес, що проходить кілька разів на рік або коли виникає потреба. Люди голосують не лише наживо, а й онлайн через Google-опитування. Так було, наприклад, із питанням встановлення меморіальних дошок загиблим воїнам.

Жителька Великорублівської громади пані Інна каже: «Нам не байдуже, якими будуть дошки, адже це не просто символічний напис. Для жителів села це можливість подякувати тим, хто поклав життя за нас. Вдячність — наш обовʼязок перед захисниками».

А пані Галина додає: «Раніше я думала: навіщо йти на ті сходи, якщо все вже вирішено? А потім побачила, що кожне слово таки має вагу. І тепер ходжу завжди».

 

Коли село сказало «Ні»

У сільському Будинку культури повна зала. За вікном теплий день, у дворі квітне бузок і пахне свіжою травою. А всередині серйозна розмова: у Милорадовому знову громадські сходи. На порядку денному  — перейменування села, і кожен має що сказати.​​

У 2023 році в Україні прокотилася хвиля перейменувань на виконання закону про деколонізацію.  Село Милорадове теж потрапляло до переліку населених пунктів, які мали б змінити своє найменування, адже, імовірно, село отримало назву від прізвища його власника — Міхаїла Милорадовича, військового діяча Російської імперії, Київського та Петербурзького губернатора. Тож Полтавська районна військова адміністрація у 2024 році запропонувала відновити історичну назву — Новоселівка.

Новина викликала хвилю обурення. Для людей слово «Милорадове» — це більше, ніж назва. Це частина пам'яті, історії, ідентичності.

На громадських слуханнях понад 400 мешканців зібралися, щоб вирішити питання перейменування. Більшість активно виступала за збереження назви Милорадове. Один із представників сільської ради наголосив: «Милорадове — це наша історія. Ми не можемо дозволити стерти її з мапи».

Леонід Білокінь, активний учасник громади, додав: «Для когось Милорадове — точка на географічній карті, а для жителів села — це частина нас самих. Якщо не захистимо назву, втратимо більше, ніж слово».

Після тривалого обговорення мешканці ухвалили спільне рішення зберегти назву. Було зібрано 365 підписів, оформлено офіційний протокол про рішення громади. Село виступило одностайно — гідно, мирно і рішуче.

​

Гідність, пам'ять, участь

​

Крім іншого, події навколо перейменування започаткували в громаді дискусію про деколонізацію топонімів. Хтось із жителів Милорадового підказав: мовляв, немає доказів про те, що засновником був саме діяч Російської імперії Милорадович, зате маємо на Полтавщині документальні свідчення про діяльність меценатки та культурної діячки, полтавки Єлизавети Милорадович, тож давайте вважати, що назва села пов'язана саме з її діяльністю. 

Звісно, походження назви, як і вся історія села, ще чекають на ґрунтовні дослідження. Однак, зрештою, деколонізація в селі відбулася, адже мешканці переосмислили назву своєї малої батьківщини. Милорадове залишилося Милорадовим, але тепер ця назва асоціюється з українською благодійницею, яка заслуговує на шану й повагу. Село знайшло компроміс між збереженням історичної назви та сучасними вимогами деколонізації, показавши: навіть у суперечливих питаннях можна знайти мудре рішення, яке поєднує повагу до минулого з потребами сьогодення.

​